Лутц-Міхаель Ранц: У розквіті мого зносу

Сольний кабаре-спектакль

Коли я був молодим, все було інакше! Тоді сингли ще випускали на вінілі, а не з відчаю. Тоді я ще міг згадати все, незалежно від того, чи це сталося насправді, чи ні. А «нездорове» було просто іншим словом для «смачного».

Зараз я до всього став байдужим. Перш ніж знову розхвилюватися, я волію, щоб мені було на все начхати. Мені також абсолютно байдуже, хто гине у фільмі. Головне, щоб собака вижив! Відтоді, як я уявляю собі, що з рота політиків під час промов піднімаються мильні бульбашки, їхні виступи принаймні радують око. Сьогодні я навіть знаю, що такий невеликий післяобідній сон — це ніби запікати день під сиром.

Серйозно, життя занадто коротке, щоб сумувати. Ми маємо більше посміхатися — це збиває людей з пантелику.

У своїй п’ятій сольній програмі Міхаель Ранц знову дозволяє Тобіасу Заальфельду вкладати йому в рот чимало слів. Дві години занять з посмішки, усмішки та сміху. Професіоналам при цьому також дозволено верещати, іржати, радісно вигукувати та плескати по стегнах.

Тож вимкніть мобільники й просто насолоджуйтеся життям!!!

До речі, я вважаю, що коли маленькі люди розкладають свої парасольки, вони схожі на гриби.

Тривалість: 2 години 30 хвилин з антрактом

• Будинок «Герліц», Великий зал
• Гостьовий виступ